إعدادات العرض
Благочестя – це добрий норов, а гріх – це те, від чого в тебе неспокійно на душі й ти не бажаєш, щоб про це дізналися люди
Благочестя – це добрий норов, а гріх – це те, від чого в тебе неспокійно на душі й ти не бажаєш, щоб про це дізналися люди
Ан-Наввас ібн Сам'ан аль-Ансарі (нехай буде задоволений ним Аллаг) передає: «Я запитав Посланця Аллага (мир йому і благословення Аллага) про благочестя і гріх, і він сказав: "Благочестя – це добрий норов, а гріх – це те, від чого в тебе неспокійно на душі й ти не бажаєш, щоб про це дізналися люди"».
الترجمة
العربية বাংলা Bosanski English Español فارسی Bahasa Indonesia Tagalog Türkçe اردو 中文 हिन्दी Français Hausa Kurdî Português සිංහල Русский Nederlands Tiếng Việt অসমীয়া ગુજરાતી Kiswahili پښتو മലയാളം नेपाली Magyar ქართული తెలుగు Македонски Svenska Moore Românăالشرح
Пророка Мухаммада (мир йому і благословення Аллага) запитали про благочестя і гріх, і він сказав, що найбільшим проявом благочестя є гарні моральні якості: по відношенню до Аллага — через богобоязливість, а по відношенню до створінь — через терпляче перенесення образ з їх сторони, стримування гніву, привітний вираз обличчя, вимову благих слів, підтримання зв'язку, послух, доброту, доброзичливість, добре ставлення та благе спілкування з ними. Гріх — це те, що породжує коливання в душі, через що людина не може здійснювати його зі спокійною душею. Вона має сумніви щодо нього у своєму серці і побоюється, що це є гріхом. Також людина не бажає показувати цей вчинок достойним людям, враховуючи його огидність. Це все тому, що душа за природою своєю бажає, щоб люди бачили її благе. Якщо ж людина не бажає, щоб люди бачили та знали про деякі її вчинки, значить, ці вчинки є гріховними і в них немає блага.فوائد الحديث
В хадісі заклик до благих моральних проявів, адже благонравність належить до найбільших проявів благочестя.
Праведне і неправедне не сплутаються для віруючого. Він розпізнає істину завдяки світлу в своєму серці, відвертається від брехні та засуджує її.
До ознак гріха належить занепокоєння і тривожність серця та небажання, щоб люди знали про цей вчинок.
Ас-Сінді сказав: «Це стосується сумнівних справ, щодо яких людям точно невідомо, гріховні вони чи ні. В іншому ж випадку, те, що встановлено Шаріатом і щодо чого немає доказів протилежного, відноситься до благочестя. А заборонене в Шаріаті відноситься до гріховного. І щодо цих двох категорій немає потреби слухати своє серце і дивитися, чи спокійне воно стосовно даної дії, чи ні».
Цей хадіс звернений до людей з нормальною, здоровою душею. Він не стосується тих, чиї серця спотворені та збочені, хто не приймає релігійних приписів і засуджень, а керується лише власними пристрастями.
Ат-Тибі сказав: «Учені надали кілька тлумачень благочестя, згаданого в хадісі. Одне з них — це те, щодо чого спокійні душа та серце. Інше тлумачення вказує на віру. Ще одне розуміння — це те, що наближає тебе до Аллага. Також зазначено, що це благонравність. А добрий норов тлумачиться як терпляче перенесення образ, стримування гніву, привітний вираз обличчя та проголошення благих слів, і всі ці поняття близькі за змістом».